¬.ќ. Ѕезсмертный

Ћьв≥в, ”крањна

ѕролегомени феноменолог≥чного опису мовноњ Їдност≥ тексту

ћовн≥ формули в текст≥ дл¤ нас представл¤ютьс¤ у вигл¤д≥ в≥дображених простор≥в, де ми  вибираЇмо т≥ об'Їкти, факти про них, ситуац≥њ, де т≥ сам≥ об'Їкти част≥ше за все ви¤вл¤ютьс¤, або згадуютьс¤, в тих або ≥нших  найменуванн¤х. ѕ≥д цим  пон¤тт¤м простору ми част≥ше всього всього взнаЇмо ≥нше пон¤тт¤ -  текст.1 ≤ в цьому простор≥ ≥ м≥ститьс¤ та ≥нформац≥¤, ¤ка необх≥дна дл¤ в≥ддзеркаленн¤ комун≥кативноњ сторони будь-кого текста.2 ¬с≥ т≥ б≥олог≥чн≥, психолог≥чн≥, ф≥з≥олог≥чн≥, философсько- когн≥тивн≥ дан≥ про св≥т ≥ його навколишн≥ об'Їкти у контакт≥ з вербальними або невербальними в≥ддзеркаленн¤ми представлен≥ ¤к феноменолог≥чн≥ факти (под≥њ), ¤вища (натурфакти,артефакти,парафакти ≥ ≥нш≥), задаюч≥ интенц≥ю дл¤ комун≥кативност≥ нашоњ думки ≥з зовн≥шн≥м св≥том, тобто наочну њњ  спр¤мован≥сть  в незалежност≥ в≥д того, куди направлена думка (≥де¤) - у б≥к об'Їкту або ж в≥д нього.

ѕро це може св≥дчити: в≥д чого ту або ≥ншу мовну Їдн≥сть тексту здатний позначати р≥зн≥ ¤вища (факти, под≥њ) що п≥дкреслюЇ його различное//различимое вживанн¤, тобто феноменолог≥ю ≥ стил≥стику вживанн¤ мовноњ Їдност≥ тексту. ’оча цей напр¤м не Ї наукового осмисленн¤ зовн≥шнього св≥ту чимось новим, все ж таки воно стоњть на основ≥ будь-¤кого метода//методики численн¤ значень ≥ значень на семиотиченому ≥ феноменолог≥чному р≥вн¤х: в ньому ми можемо вид≥лити три п≥др≥вн≥: сем≥о-ономас≥олог≥чний - найменуванн¤ значень, праматичний - установка на вживанн¤ найменувань значень, сем≥о- синтагматичний - утворенн¤ ≥Їрарх≥чних в≥дносин м≥ж найменуванн¤м ≥ значенн¤м; п≥дтверджуюч≥ ≥снуванн¤ паранаук, вивчаючих ¤вища не вход¤ть в класичн≥ системи ¤кось - парапсихолог≥¤, парал≥нгв≥стика, феноменолог≥¤, герменевтика ≥ ≥нш≥, ≥ ≥нш≥.

ќск≥льки мовна Їдн≥сть тексту може бути представлений через пом≥тн≥ структури значенн¤, то п≥дстави ц≥Їњ даЇ можлив≥сть говорити, феноменолог≥чно таку мовну Їдн≥сть при посл≥довному кодиф≥куванн≥ ≥ нормуванн≥ несуть в загальному потоц≥ значенн¤, де кожна мовна Їдн≥сть несе свою комун≥кативну заданн≥сть ≥ семиологически  задану повед≥нку  в цьому текст≥, интенцию думки ≥ установку  на можлив≥сть вживанн¤ сем≥олог≥чно заданоњ повед≥нки значенн¤ в нов≥й ситуац≥њ (факт≥).

якщо ми бажаЇмо виразити ≥нформац≥ю, що на вулиц≥ йде дощ, то вона феноменолог≥чно виражаЇтьс¤ не на двох р≥вн¤х њњ в≥ддзеркаленн¤, - вербальному або авербальному, - а 1) момент породженн¤ ¤вища (факту); 2) коли ¤вище (факт( в процес≥ породженн¤ сприймаЇтьс¤  ¤к сем≥олог≥чно задана повед≥нка даного ¤вища: в даному випадку - мовна Їдн≥сть тексту позначаЇ (на вулиц≥ йде дощ) сем≥олог≥чно задану повед≥нку крапель дощу, ¤к≥ барабан¤ть по даху удома ≥ це напевно заважаЇ в≥дпочивати жител¤м ц≥Їњ буд≥вл≥.

ѕроте структура породженн¤ ≥ сприйн¤тт¤ значень по своњй природ≥ визначаЇ не комун≥кативну сторону ≥ смислове навантаженн¤ тексту, сем≥олог≥чно задану повед≥нку значенн¤ певного тексту ≥ його феноменолог≥ю фону.

 –≥вень сем≥оолг≥чо                р≥вень по¤сненн¤ значенн¤

 рецип≥Їнта

ѕо¤сненн¤ ≥ розум≥нн¤ смисловоњ спр¤мованост≥ сем≥олог≥чно заданоњ повед≥нки залежить в≥д сприйн¤тт¤ фонолог≥чного ≥ синтагматичного р≥вн≥в рецип≥Їнтом ≥ сприйн¤тт¤ мовноњ Їдност≥ тексту в сп≥вв≥днесен≥й з елементами структури самого значенн¤. —труктура значенн¤ адекватна структур≥ сем≥олог≥чно заданоњ повед≥нки рецип≥Їнта, а структура фвлени¤ (факту) - сп≥вв≥днесеноњ самого значенн¤ з його атрибутами: смислова спр¤мован≥сть синтагматичних значень при одному пон¤тт≥ представлена у в≥дносинах сем≥олог≥чно заданоњ повед≥нки рецип≥Їнта ≥ смислу, виразимого ¤вища; рух крапель безбарвноњ непахнучоњ р≥дини зверху вниз (значенн¤ ¤вища) ≥ той, хто спогл¤давза цим ¤вищем ≥ його описав в або ≥ншим способом думках (сем≥олог≥чно задана повед≥нка рецип≥Їнта):

ј) момент породженн¤- руху крапель ¤к ¤вище природи;

Ѕ) сприйн¤тт¤ цього моменту рецип≥Їнтом - хтось побачивкрапл≥ дощу падають з неба на землю, але ще  про це  не виразив в мов≥ (текст≥);

¬) замисел≥ реал≥зац≥¤, позначаючи через лог≥ко- граматичну структуру њњ найменуванн¤ (значенн¤), представл¤ють саме ¤вище. ѕрим≥тно, що принцип јр≥стотел≥вськоњ "ѕоетики" - ≥м≥тац≥¤ природного значенн¤ через вс≥л¤к≥ форми значень, ≥ в першу чергу,  те, що в≥дноситьс¤ "до мистецтв виразних, таким ¤к арх≥тектура, музика (в чист≥й форм≥ -  ≥нструментальна), садово ≥ паркове мистецтво ≥ р≥зн≥ прикладн≥й музиц≥, балету, мел≥ко - л≥риц≥, а дал≥ до мистецтв образотворчих, в т≥й м≥р≥, в ¤к≥й в них неминуче присутн≥й момент виразност≥" значенн¤. ѕри цьому д≥алоги, под≥њ, факти, ¤вища, ситуац≥њ сем≥олог≥чно заданоњ повед≥нки повн≥стю у в≥дношенн≥ до структури самого значенн¤ представл¤ютьс¤ ¤к би передражнюючи говор¤чим на своЇ   певне, конкретне значенн¤ по своЇму розум≥ю ≥ по¤сненню спражн≥хзначень. ¬≥дшкодуванн¤м виразност≥ значень служить ≥ндексац≥¤ м≥сц¤, де знаходивс¤  той або ≥нший знак. ÷е породжуЇ феноменолог≥ю стил≥стику природного значенн¤ ¤вищаабо факту, створюючи нову дисципл≥ну  феноменолог≥чну стил≥стику ¤вища або значенн¤, призначенн¤ ¤коњ нормувати природн≥ значенн¤ ≥ реал≥зовувати сем≥олог≥чно задану повед≥нку рецип≥Їнта по в≥дношенню до даного значенн¤ ¤вища.

¹ “опоров ¬.Ќ. "ѕрост≥р ≥ текст" // “екст: семантика ≥ структура.ћ,1983 г.//

2         п≥д пон¤тт¤м тексту розум≥ютьс¤ ¤к вербальн≥, так ≥ авербальн≥ мовна Їдн≥сть тексту.