Кагановська О.М. КиЇвський державний лігвістичний університет

РОЗКРИТТЯ СПІВВ1ДНОШЕННЯ СМИСЛУ/ЗНАЧЕННЯ ПРИ ДОСЛ1ДЖЕННІ ТЕКСТОВИХ КОНЦЕПТІВ

Розгляд особливостей формування текстових концептів в лггературно-художньому твopi передбачае дослідження проблем продукування i розуміня текстів, а також розмежування значения i смислу. Поява такого наукового напрямку як когнітивна лінгвістика надала додаткову можливість переосмислити проблему взаемодіЇ значения i смислу в контексті формування різних структур знания i cnoco6iв Їx репрезентаціЇ у мовi, з точки зору кореляціЇ мовного i немовного змісту людськоЇ свідомості в npoцeci мовленнево-мисленневоЇ діяльності, в ході породження й розуміння висловлювання. Поворот до смислового боку мови природно пов'язуеться з вивченням мовленневоЇ комунікаціЇ, яка завжди за своею суттю спрямована на передачу певноЇ змістовноЇ інформаціЇ. Особливість подання значения i смислу обумовлюеться лінгво-філософською Kaтeгopiєю розуміння, яке передбачае не досл1вне подання, а можливість входження до інтерпретативноЇ діяльності. Причини виникнення варіативності слова у художньому тексті пов'язуються, по-перше, з кореляцієюю смислу i значения, i по-друге, з відсутністю різких розмежувань у значениях сл1в, оскільки йдеться про перехід Їхніх смислів. Звідси випливає можливість виділення в компонентій структурі значения художнього слова таких компонента, як: а) предметне значения (співвіднесенність з предметом); б) смислове навантаження; в) символічна значимість; г) емоційний аспект; д) специфічний колорит (соціальний, професійний, територіальний та інші).

Якщо розглядати змістовний 6iк тексту, його семантику як таку, що мае значения i смисл, сучасні теоретичні пщходи до проблеми Їx розмежування є більш ніж неоднозначними. Значения розглядається як безпосередньо залежне від абстрактних означуваних, функція яких може змінюватися відповідно до намірів автора. Так, для передачі ipoнічного (або просто грайливого) наміipy автора, приведения у відповіність значения i смислу аж ніяк не є обов'язковим. Навпаки, у подібних випадках спостерігається Їx повне розходження. У зв'язку з цим, мета текстового аналізу вбачається у зверненні до текстових концептів, а саме до його смислу, якого можуть набувати елементи, що складають його сутність. При подібному підході смисл не розглядається як замкнений у вузько семантичний зміт, що передається повідомленням. Оскільки повідомлення саме по co6i не містить смисл, лише два суб'екта, а саме відправник (автор) i одержувач (читач) наповнюють його смислом, кожний зi свого боку.

При визначенні смислу як значения, що вже є "освоєним", не представляється можливим повною мірою виявити своєрідність художнього сприйняття, що приводить до з'ясування різниці між розумшням смислу i породженням   смислу:    призначення   специфіці    художнього   сприйняття

процесу породження смислу як 6iльш важливого дозволяє стверджувати, що специфіка реалізаціЇ художнього смислу полягає у можливості його інтерпретаціЇ" в межах вже існуючих смислів. Іншими словами, смисли можуть інтерпретуватися як стійкий інваріант, навколо якого "рухається" весь процес смислотворення. В свою чергу, це означае, що в процесс інтерпретаціЇ художнього тексту та реконструкціЇ текстових концептів сшввідношення значения i смислу набуває чи не першочергового значения. Вихідною є теза про існування у змісті тексту неявного характеру, чим визначається необхідність його інтерпретаціЇ, а також знаковой природи, якою передбачається інтегрування двох смислів (прямого, первинного i непрямого, вторинного) в структурі його значения. Дана особливість тексту дозволяє звернутися до проблеми інтерпретаціЇ тексту як до питания розшифровки смислу, що знаходиться за тим смислом, що є очевидним, а також до розкриття рівнів    значения,  які  містяться у буквальному значенні.

Розмежування функцій наукового та художнього мислення i знаходження зв'язків між розуміням i освоєниям світу співвідносить обидві форми мислення у природному продовжеині одноЇ другою: свіг усвідомлюється при логічному освоєнні його шляхом розуміння, тобто перетворення фактів пізнання на смислові категоріЇ, поняття, позбавлені експресивних барв i емоційного навантаження. Функція же художнього мислення полягає в усвідомленні світу через освоєния його шляхом творчого відтворення.

Чіткi паралелі між розумінням слова i розумінням художнього образа дозволяють вбачати в процесі розуміння "нову свідомість", яка, будучи реальним мисленнєвим актом, є точним показником ступеню розвитку свідомості. При даному підході текст розуміється як процес встановлення його смислу, процес, який ніби є "закодованим" в тексті автором i при послідовності операцій пов'язується не тільки з процесом встановлення мотивів, цілей субєекта i, по можливості, вcix cynyтнix діям обставин, але й побудовою моделі ситуаціЇ, в якій діе даний об'ект. Шляхом розуміння текст набуває властивості передачє певноЇ суми знань, тобто іншого досвіду, аніж той, що був закладений на початку. Останнім положениям вбачається розуміння в текст! актуальноЇ психолінгвістичноЇ проблеми i визнання можливості ідеентифікаціЇ тексту індивідом за умови наявності в його попередньому досвіді необхідних мовних i енциклопедичних знань.

Таким чином, у досліженні проблеми взаемодіЇ мовних i немовних знань при осмисленні мовлення у nponeci реконструкціЇ (зокрема, структураціЇ та розгортання) текстових концептів виділяються як найбілып суттєві для лінгвістичноЇ теоріЇ два основних рівня розуміння тексту: мовний i немовний. Мовний piвень, який позначається як первинний кодовий i надає буквального й поверхневого значения тексту, протиставляється немовному рівню, позначеному в іншій термінологіЇ як глибинний, ситуаційний або вторинний кодовий. Саме останній piаень фактично відзеркалює зміст, який вкладається в даний текст автором i висловлюється через мовне значения, що функціонує як форма вираження ситуаційного значения.